Попередня     Головна     Наступна         Див. Поученьє




ЛІТОПИС РУСЬКИЙ.
Володимир Мономах. Поучення.



ПОУЧЕННЯ



1 Всеволодом Ярославичем і Марією, дочкою візантійського імператора Костянтина IX Мономаха.

Я, недостойний, дідом своїм Ярославом, благословенним, славним, наречений у хрещенні Василієм, [а] руським іменем Володимир, отцем улюбленим і матір’ю своєю [з] Мономахів 1 у благочесті наставлений, дітям моїм у доброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучення вам, улюблені 2, і задля християнських людей, бо скільки оберіг 3 [їх] я по милості божій 4 і отчою молитвою од усяких бід!

Лютий 1117

2 Тут у Лавр. бракує чотири з половиною рядки; перекладаємо їх за текстом XVIII ст. у рукопису XV ст.: «во благочестии наказанъ, чаадомъ моимъ преспеяти въ добродЂтеляхъ желая, се пишу поученье вамъ взлюбленнии» (див.: ЛЂтопись по Лаврентіевскому списку, СПб., 1897, с. 41, другий додаток). Правильність цієї вставки стверджує не лише текст її, що точно включається в зміст твору, але й те, що вона літера в літеру відповідає розмірові прогалини в рукопису Лавр. У рядку «Поучення» в цьому стовпці вписано по 20 (19-22) літер, в середньому 20,3 літери, отже, пропущений текст мусить складатися з 90-92 букв; так воно і є: доданий уривок має 91 букву.

Сидячи на санях 5, помислив я в душі своїй і воздав хвалу богові, що він мене [до] сих днів, грішного, допровадив. Тому, діти мої чи інший хто, слухавши сю грамотку, не посмійтеся, а кому [вона] люба [із] дітей моїх,— нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і [я], труждатися.

Найперше, задля бога і душі своєї, страх майте божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру.

Якщо ж кому нелюба грамотка ся, хай не насміються чи так ото скажуть: «На далекій путі та на санях сидячи, нісенітницю ти єси мовив».

Весна 1099

3 У Лавр, «сблюдъ», у списку XVIII ст. «сблюхъ». .

4 У Лавр., мабуть, хибно «своеи», у списку XVIII ст. «божіеи».

5 Тобто готуючись до смерті; ці слова, як і слова «мене [до] сих днів, грішного, допровадив», свідчать про те, що «Поучення» Володимир Мономах написав у вельми поважному віці; аналіз тексту показує, що твір постав десь у середині лютого — на початку великого посту 1117 р.

6 Ідеться про двоюрідного брата Володимира Мономаха Святополка Ізяславича та його синів, двоюрідних небожів (синівців) Володимирових, Мстислава та Ярослава, а також двоюрідних Володимирових небожів Ярослава та Вячеслава Ярополковичів і Святослава (Святошу) Давидовича, які навесні 1099 р. виступили проти Володаря і Василька Ростиславичів (див. про це також в Іп. під 1097 р.).

7 Псалом ХLI, 6, або 12, або ХLII, 5.

8 У Лавр, і древньому тексті псалма «яко благословящии єго наслЬдять землю, кленущии же єго потребятся»; точний переклад цього уривка: «ті, що благословляють його,— унаслідують землю, а ті, що проклинають його,— вигинуть»; але це не дає задовільного змісту, і тому перекладаємо за канонічним тлумаченням цього місця.

Зустріли бо мене посли од братів моїх на Волзі, кажучи: «Поспіши до нас та виженемо ми обох Ростиславичів, а волость їхню однімем. Якщо ж ти не підеш із нами — то ми [самі] собі будемо, а ти [сам] собі». І сказав я: «Хоча ви й гніваєтеся — не можу я вам іти, ні хреста переступити» 6.

І, одрядивши їх [та] взявши Псалтир, я в печалі розігнув його, і се мені випало: «Чого печалуєшся, душе [моя] ? Чого непокоїш мене?» 7 Та інше. А потім зібрав я слівця сі любі, і склав по порядку, і написав. Якщо вам останні не до вподоби, то попередні [хоча] приймайте.

«Чого печальна єси, душе моя? Чого непокоїш мене? Уповай на бога, тому що я буду славити його!» 7

«Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на господа, заволодіють землею. Бо іще трохи — і не стане нечестивого, шукатиме він місця свого — і не знайде [його]. А кроткії унаслідують землю [і] радуватимуться у тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміюється над ним, бо бачить, що прийде день його. Оружжя видобули нечестиві, натягли лука свого, [щоби] постріляти нищого і вбогого, заколоти праведних серцем. Оружжя їх увійде в серця їх, і луки їх сокрушаться. Лучче єсть у праведника мале, аніж багатство беззаконників велике. Бо рамена грішників сокрушаться, а праведників укріплює господь. Так що нечестиві погибнуть, а праведним він чинить милосердя і дає. Бо ті, що їх благословляє він, унаслідують землю, а прокляті ним — вигинуть 8. Господом стопи чоловіка направляються. Коли він буде падати, то не розіб’ється, бо господь піддержує руку його. Був молодим я і зостарівся, а не бачив я праведника покинутим, ні потомства його, щоби воно просило хліба. Повсякдень чинить милосердя і позичає праведник, і плем’я його благословенне буде. Ухилися од зла, вчини добро, шукай миру, і йди за ним, і живи во віки віків» 9

9 Псалом XXXVI, 1, 9-17, 20-27; XXXIII, 15.

10 Псалом СХХIII, 2-4.

11 Псалом LV, 2, 3; у Лавр, замість «всевишнии» хибно «свыше».

«Коли б повстали люди, то живцем би пожерли нас. Коли б розгнівалась ярість його на нас, то вода б нас потопила» 10.

«Помилуй мене, боже, бо потоптав мене чоловік. Повсякдень нападаючи, він утискує мене. Потоптали мене вороги мої, бо многі постають на мене, о Всевишній!» 11

«Возрадується праведник, коли побачить одплату, і руки свої він умиє в крові нечестивого. І скаже тоді чоловік: «Якщо єсть нагорода праведнику, то єсть і бог, що чинить суд на землі» 12.

12 Псалом LVII, 11, 12.

13 Псалом LVIII, 2-4.

«Ізбав мене од ворогів моїх, боже, і од тих, що встають на мене, вибав мене. Ізбав мене од творящих беззаконня, і од кровожерного спаси мене, бо ось уловили вони душу мою» 13.

«Бо лиш [на мить] гнів у ярості його, а [все] життя у благоволінні його: увечері здійметься плач, а на ранок — радість» 14.

14 Псалом XXIX, 6.

15 Псалом LХІІ, 4, 5.

16 Псалом LХІІІ, 3, 7.

17 Псалом XXXI, 11.

18 Псалом XXXIII, 2.

«Бо ліпше милість твоя, ніж моє життя, і уста мої восхваляють тебе. Так благословлю я тебе у житті моїм і во ім’я | твоє здійму руки мої» 15.

«Укрий мене од зборища лукавих і од множества тих, що творять несправедливість» .

«Возрадуйтеся всі, праведнії серцем» 17.

«Благословлю господа повсякчас, безустанно хвала йому» 18. Та інше.

Бо так і Василій учив, зібравши при цім юнаків: [треба мати] душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє; при їді і питті без галасу великого бути, при старих — мовчати, премудрих — слухати, старшим — покорятися, з рівними і меншими — приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не хулити розмовою, не надміру сміятися, соромитися старших; до жінок недостойних не говорити; долу очі мати, а душу — вгору; уникати, не старатися повчати легковажних; власть же — ні за що мати, як [і] од усіх честь. Якщо ж хто [з] вас може іншим помогти — од бога нагороди нехай той сподівається, і вічними благами він пораює 19.

19 Виклад уривка із «Слова про подвижництво» Василі я Великого, патрона-покровителя Володимира Мономаха, яке було відоме, зокрема, з «Ізборника Святослава» 1076 р.

20 Молитва; джерело її встановити поки що не вдалося.

21 В Євангеліях ці слова виявити не вдалося.

22 Виклад уривка зі «Слова про доброчинність» Василія Великого.

23 Ісайя І, 17, 18.

24 Тріодь пісна — тропар повечір’я масничної середи.

«О владичице богородице! Забери із убогого серця мойого гордасть і зухвалість, щоб не возносився я суєтою світу сього» 20.

У нікчемному сьому житті научися, віруючий чоловіче, діяти благочестиво, научися, за євангельським словом, «очима управляти» 21, язик здержувати, ум смиряти, тіло упокорювати, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукаючи себе на добрі діла господа ради; тебе позбавляють — не мсти, ненавидять — люби, гонять — терпи, хулять — благай, умертви гріх 22.

«Визволіть зобидженого, захистіть сироту, вступітесь за вдовицю. Прийдіте та розсудимо,— говорить господь.- Якщо будуть гріхи ваші як обагрені,— як сніг я обілю їх» 23. Та інше.

«Возсіяє весна посту і цвіт покаяння. Очистімо себе, браття, од усякої крові, тілесної і душевної. До світодавця волаючи, скажімо: «Слава тобі, чоловіколюбче!» 24

Воістину, діти мої, розумійте, як ото єсть чоловіколюбець-бог милостив і премилостив. Ми, люди, грішні є і смертні, а коли нам хто зло вчинить, то ми хочем його пожерти і кров його проли|ти найскоріш. А господь наш, володіючи і животтям і смертю, согрішення наші, вищі од голови нашої, терпить [раз], і знову, і до [скону] живоття нашого. Як отець, [що], чадо своє люблячи, поб’є [його] і знову пригорне його до себе, так ото і господь наш навчив нас, [як добути] над врагом-[дияволом] побіду: трьома ділами добрими [можна] позбутись його і побідити його — покаянням, сльозами і милостинею. І то вам, діти мої, не тяжка заповідь божа, бо тими ділами трьома [можна] позбутися гріхів своїх і царства [небесного] не лишитися.

Тож, бога ради, не лінуйтеся, я благаю вас, не забувайте трьох діл тих, бо не є важкі вони. [Се] ні самотина, ні чернецтво, ні голод, як інші добрії [люди] терплять, а малим ділом [сим] досягти [можна] милості божої.

25 Псалом VIII, 5.

26 Псалом ХСV, 5, 7 і ХСІ, 6, 7,

«Щó єсть чоловік, що ти пам’ятаєш його?» 25 «Велик ти єси, господи, і дивні діла твої, і ніяк розум людський не може осягнути чудеса твої» 26. І знову скажемо: «Велик ти єси, господи, і дивні діла твої, і благословенне і славне ім’я твоє вовіки по всій землі!» 26 Бо хто не восхвалить [і] не прославляє силу твою і твої великі чудеса і блага, вчинені на сім світі!

Як небо створено, або сонце як, або місяць як, або зорі як, і тьма, і світ? І земля на водах покладена, господи, твоїм промислом! Звірі різноманітнії, і птиці, і риби прикрашено твоїм промислом, господи! І сьому чуду ми дивуємся: як із землі сотворив ти людину, які різноманітні образи людських лиць! Якщо б і весь мир зібрати докупи,— не всі на одну подобу, а кожен із своїм образом лиця, за божою мудрістю. І сьому подивуємось: як птиці небеснії з ірію йдуть, і спершу [в] наші руки, та не зостаються на одній землі, але й сильні і слабі ідуть по всіх землях, за божим повелінням, щоб наповнилися ліси і поля. А все те дав бог на благо людям, на їжу, на радість. Велика, господи, милість твоя до нас, коли блага ті сотворив ти єси задля грішної людини. І ті ж птиці небеснії умудрені тобою, господи: коли повелиш — то заспівають і людей веселять тобі, а коли ж ти не повелиш їм, | то, язика маючи, оніміють.

27 Псалом СХVІІІ, 2.

28 Перше послання Павла до корінфян XVI, 22 (виклад).

«Благословен же ти єси, господи, і прославлений вельми!» 27 Всякі чудеса ти і блага сотворив і зробив. «Тож хто не восхваляє тебе, господи, і не вірує всім серцем і всею душею во ім’я отця і сина і святого духа,— нехай буде проклят!» 28

Сі слівця божественнії прочитаючи, діти мої, похваліте бога, який дав нам милість свою.

А се — мізерного, слабого ума мойого поучення. Послухайте мене, якщо не все прийміте, то [хоч] половину.

Якщо вам бог зм’якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи свої, кажучи: «Як ото блудницю, і розбійника, і митника ти помилував єси, [господи], так і нас, грішних, помилуй» 29. І в церкві се дійте, і [спати] лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі. Якщо ви при силі, [хоч раз] поклонітесь до землі, а коли вам стане немічно — то тричі. І сього не забувайте, не лінуйтеся, бо тим нічним поклоном і співом [молитви] чоловік побіждає диявола,— і що за день людина согрішить, то сим ізбавляється [од гріха]. Навіть і на коні їздячи, [коли] не буде [у вас] ні з ким діла [і] якщо інших молитов не умієте ви мовити, то «господи, помилуй», благайте безперестану потай,— бо ся молитва єсть ліпша од усіх. [Молітеся краще], ніж думати нісенітницю, їздячи.

29 Перша молитва Василія Великого із послідування до причащання (уривок).

30 Єванг. від Матфія V 34-36 (виклад суті).

31 Див. прим. 3 до 1093 р.

32 Див. прим. 2 до 945 р.



«Отче наш» з Київського Остромирового Євангелія 1056 р.

Усього ж паче — убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте [і] не повелівайте вбити його; якщо [хто] буде достоїн [навіть] смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської.

Річ мовлячи і лиху і добру, не клянітеся богом, ні хрестітеся, бо немає ж [у сім] ніякої потреби 30. А якщо ви будете хреста цілувати братам чи [іншому] кому, то [робіть се], лише вивіривши серце своє, що на нім, [цілуванні], ви можете устояти,— тоді цілуйте. А цілувавши, додержуйте [клятви], щоб, переступивши [її], не погубити душі своєї.

Єпископів, і попів, і ігуменів [поважайте], з любов’ю приймайте од них благословення і не одсторонюйтеся од них, а по силі любіте і подбайте [про них], щоб дістати через їх молитву [милість] од бога.

Паче всього — гордості не майте в серці і в умі. А | скажімо: «Смертні ми єсмо, нині — жи’ві, а завтра — у гробі. Се все, що ти нам, [боже], дав єси,— не наше, а твоє, [його] нам поручив ти єси на небагато днів». І в землі не ховайте [нічого],— се нам великий єсть гріх.

Старих шануй, як отця, а молодих — як братів.

У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь на тивуна 31, ні на отрока 32, щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.

На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розглядівши [все] через лінощі, бо знагла людина погибає.

Лжі бережися, і п’янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло.

А куди ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях,— не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете,— напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде,— чи простий, чи знатний, чи посол,— якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом. Вони бо, мимоходячи, прославлять чоловіка по всіх землях — або добрим, або лихим.

Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте.

Жону свою любіте, але не дайте їм, [жінкам], над собою власті.

А се вам основа всього: страх божий майте вище над усе.

Якщо забуваєте [се] все, то часто перечитуйте: і мені буде без соромá, і вам буде добре.

33 Псалом XII, 4 і молитва.

34 Молитва; джерело її встановити поки що не вдалося.

35 Тобто Святослав і Всеволод Ярославичі, дядько і батько Володимира Мономаха.

36 Як видно, поляки спалили не сам Берестій, а суміжні осади.

37 Мономах ходив проти чехів, допомагаючи Болеслацу Сміливому (див. також про це Іп. під 1076 р.).

38 Себто, Мстислав Володимирович, який з кінця 1088 до початку 1094 і з початку 1096 до 17 березня 1117 р. князював у Новгороді Великому.

39 Мономах допомагав своєму двоюрідному братові Глібу Святославичу новгородському в його тривалій боротьбі зі Всеславом Брячиславичем полоцьким.

40 Виходить, що незабаром після смерті батька Гліб Святославич був вигнаний з Новгорода (бо Гліб був убитий 30 травня 1078 р. в Заволоччі), і вже зимою 1077/8 рр. його стіл зайняв Святополк Ізяславич.

А коли добре щось умієте — того не забувайте, а чого не вмієте — то того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п’ять мов,— а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж — усьому [лихому] мати: що [людина] вміє — те забуде, а чого ж не вміє — то того не вчиться.

А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви | [ходити]. Хай не застане вас сонце на постелі,— так бо отець мій діяв блаженний і всі добрії люди достойні. Вранішню воздавши богові хвалу, і потім, коли сходить сонце, і побачивши сонце, [слід] прославити бога з радістю. Бо сказано: «Просвіти очі мої 33, Христе боже, ти, що дав мені єси світ твій прекрасний». І ще: «Господи, приложи мені рік до року, щоб надалі, в гріхах своїх покаявшись, виправив я живоття [своє]» 34. Так хвалю я бога і сівши думати з дружиною, [і коли маю] людей розсуджувати, або на лов їхати, або поїздити [за даниною], або лягти спати. Спання в полуднє назначене єсть богом: о ту пору бо почиває і звір, і птиці, і люди.


1066
Осінь 1068

А тепер я вам розповім, діти мої, про труд свій, тому що труждався я, походи діючи і лови, [з] тринадцяти літ.

Спершу я до Ростова пішов [княжити] крізь Вятичі; послав мене отець, а сам він пішов до Курська [на княжіння].

(1069-70?)

1073

І знову, удруге, [пішов я княжити] до Смоленська [з воєводою] зі Ставком з Гордятичем: той потім пішов до Берестія з Ізяславом [Ярославичем], а мене він послав до Смоленська. А із Смоленська пішов я [княжити до] Володимира.

Зима 1073/4

Тої ж зими іще послали мене обидва брати 35 [до] Берестія на головні, де [ляхи] попалили були, то і тут оберіг я город тихим 36.

Весна 1074; після 20.1V 1074

Літо 1074

Потім пішов я [в] Переяславль [до] отця, а після Великодня — із Переяславля та [назад до] Володимира: в [городі] Сутійську мир учиняти з Ляхами. Звідти знову [пішов я] на літо [до] Володимира назад.

1076

Потім послав мене Святослав [Ярославич] у Ляхи 37. Ходив я за [город] Глогов до Чеського лісу, пробувши в землі їх, [чехів], чотири місяці.

<1.VI> 1076

І в той же рік і дитя родилося [в мене] старше, новгородське 38.

1076 — весна 1077

Потім звідти, [з Ляхів, пішов я до] Турова, а на весну — та [до] Переяславля і ще [до] Турова.

27.XII 1076
Зима 1076/7
Весна 1077

І Святослав помер, і я знову [пішов княжити до] Смоленська. А із Смоленська тої ж зими [ходив я] ще до Новгорода; на весну — [ходив] Глібові [Святославичу] в поміч39.

Літо 1077; зима 1077/8

А на літо [ходив я] з отцем під Полоцьк; а на другу зиму зі Святополком [Ізяславичем знову ходив я] під Полоцьк, [і] спалили ми [околиці] Полоцька. Він пішов [княжити до] Новгорода 40, а я з половцями [рушив] на Одрськ, воюючи, і [до] Чернігова.



Великдень 8.ІV 1078

І знову із Смоленська до отця прийшов я [у] Чернігів, і Олег [Святославич сюди] прибув, із Володимира виведений. І позвав я його до себе на обід з отцем у Чернігові, на Краснім дворі, і дав отцю триста гривень золота.

Кін. серпня — поч. вересня 1078

41 Себто після того, як у битві на ріці Сожиці (Оржиці?) 25 серпня 1078 р. Всеволод зазнав тяжкої поразки від половців (див. про це в Іп. під 1078 р.).

І знову, із Смоленська ж прибувши, пройшов я крізь половецькі війська, б’ючись, до Переяславля, і отця [тут] знайшов, який з походу вернувся 41.


3.Х 1078

42 Див. про це також в Іп. під 1078 р.

43 Тобто, взявши кожен верхового і повідного коня.

А потім ходили ми, [в] тім же році, з отцем і з Ізяславом [Ярославичем до] Чернігова битися з Борисом [Вячеславичем], і побідили ми Бориса і Олега [Святославича] 42. І знову пішли ми [до] Переяславля і стали в [городі] Оброві.


Осінь 1078

44 Тлумачать, що тут Володимир повторно розповідає про свій похід на Полоцьк зі Святополком Ізяславичем, але з тексту виходить, що це був другий похід, коли Мономах уже князював у Чернігові (після 3 жовтня 1078 р.).

А Всеслав [Брячиславич] Смоленськ спалив, і я, сівши з чернігівцями [кожен] на двоє коней 43, [рушив на нього], та не застали ми [його] в Смоленську. В тім же поході вслід за Всеславом спалив я землю [Полоцьку], попустошивши [її] до [городів] Лукомля і Логожська та проти Друцька воюючи, і [вернувся до] Чернігова 44.

Зима 1078/9


45 Володимир Всеволодович, як і Олег Святославич, нерідко спілкувався з одними половцями, наймаючи їх, зокрема, для боротьби з іншими половцями.

46 У Лавр, «се мечи»; напевне, йдеться про жителів Посейм’я.

А на ту зиму попустошили половці Стародуб увесь, і я, пішовши з чернігівцями і з половцями  45, на Десні захопив князів [половецьких] Асадука і Саука, а дружину їх ми перебили. А назавтра за Новим городом [Сіверським] розігнали ми сильне військо [хана половецького] Белкатгина, а [захоплених ним] сеймичів 46 і здобич усю одібрали.

Зими 1082/3 і 1083/4

47 У Лавр, «по Изяславичихъ», що є явною опискою, бо про цей похід проти Василька та Володаря Ростиславичів говориться і в Іп. під 1084 р.

А у Вятичі ми ходили дві зими підряд на [князя] Ходоту і на сина його. І до [города] Кордна ходив я [в] першу зиму.


Весна 1084

А потім [гонили ми] вслід за Ростиславичами 47 за [город] Микулин, та не настигли їх. І на ту весну [ходив я] до Ярополка [Ізяславича] зустрічатися, на [город] Броди.

Літо 1084

[У] тім же році гонили ми вслід за половцями за [ріку] Хорол, які [город] Горошин узяли.

Осінь 1084

І на ту осінь пішли ми з чернігівцями, і з половцями, з читійовичами, до Мінська. Захопили ми город зненацька і не оставили в ньому ні челядийа, ні скотини.

Зима 1084/5

На ту зиму пішли ми до Ярополка [Ізяславича] зустрічатися, на Броди, і велику дружбу зав’язали ми.

Весна 1085

48 Зауважено, що Переяславське князівство звичайно займав той князь, який мав бути наступником великого князя київського.


14.VIII або 7.IX 1085


15.VIII або 8.ІХ 1085

49 У Лавр, «семцю»; вважаємо, що йдеться про сеимича.

50 Це або день Успіння (15 серпня) або Різдва богородиці (8 вересня).

51 Див. про це також в Іп. під 1087 р.

А на весну посадив мене отець у Переяславлі, попереду братів- [князів] 48, і ходили ми за [ріку] Супій. І коли ми їхали до Прилука-города, то стріли нас зненацька половецькі князі, вісім тисяч [воїв]. І хотіли ми з ними, отже, битися, та оружжя одіслали були вперед на повозах, І ввійшли ми в город. Тільки сеимича 49 схопили вони одного живим та смердів декілька, а наші їх більше побили і захопили. І не одважились вони навіть коня [нашого] піймати у [свої] руки, і втекли на Сулу тої ночі. А назавтра, в день владичиці 50, пішли ми до [города] Білої Вежі. І бог нам поміг і свята богородиця: побили [наші] дев’ятсот половців і двох князів [їхніх] схопили, Багубарсових братів, Осіня і Сакзя, а два мужі тільки утекли.

1086-87

52 У Лавр. «по СвятополцЂ на СулЂ», але битва за участю Святополка Ізяславича сталася тоді на річці Стугні 26 травня 1093 р., де втопився Ростислав, брат Володимира Мономаха (див. про це в Іп. під 1093 р.),

53 Див. про це в Іп. під 1094 р.

54 Ідеться про людей Гліба — половецького вельможі.

А потім на [город] Святославль гонили ми вслід за половцями, а потім на Торчський город, а потім на Юр’єв услід за половцями. І знову на тій же [правій] стороні [Дніпра] поблизу [города] Красна половців ми побідили. А потім з [братом] Ростиславом-таки коло [города] Варина вежі [їхні] ми взяли.


22.ХІ 1087

А потім, ходивши до [города] Володимира, я знову Ярополка [Ізяславича] посадив [на княжім столі], але Ярополк помер 51


26.V 1093
Весна — поч. літа 1094

І знову, після смерті отця і при Святополці [Ізяславичі], на [ріці] Стугні 52 бившися з половцями, до вечора були ми коло [города] Халепа. А потім мир учинили ми з Тугорканом 53 і з іншими князями половецькими, а в Глібових людей 54 забрали [полонену] дружину свою всю.

Серед. липня 1094

55 Коло Чернігова було два монастирі — печерний Богородиці (Іллінський) та Успіння Богородиці (Єлецький).



56 Володимир тут говорить про перші, найтяжчі роки свого князювання в Переяславлі, де він сидів з 1094 по 1113 р.

А потім Олег [Святославич] на мене прийшов з половецькою землею до Чернігова, і дружина моя билася з ним вісім днів через малий рів, не давши їм увійти в острог. Пожалівши християнські душі, і села, що горіли, і монастирі 55, я сказав: «Не хвалитися поганим!» І оддав я брату отця його місце, а сам пішов на місце отця свого — [до] Переяславля.

24.V11 1094

57 Див. про це Іп. під 1095 р.

58 Див. про це Іп. під 1096 р.

59 За Іп., Боняк напав на Київ 20 червня 1096 р.; отже, десь 22-23 червня, спішно прибувши до Києва після перемоги над Тугорканом (19 червня коло Переяславля), на Боняка й вирушили Володимир і Святополк.

І вийшли ми в день святого Бориса із Чернігова, і їхали крізь полки половецькі з дружиною близько ста [мужів], і з дітьми, і з жонами. І облизувалися вони на нас, як вовки, стоячи [й дивлячись] і од перевозу [через Десну], і з [Болдиних] гір. Бог і святий Борис не дали їм мене в користь, без утрат дійшли ми до Переяславля.

1094-97

І сидів я в Переяславлі три літа і три зими з дружиною своєю, і багато біди зазнали ми од раті і од голоду 56. І пішли ми на військо їх, [половців], за [город] Римів, і бог нам поміг: [наші] побили їх, а других захопили.

Після 24.II 1096

І знову Ітларевих людей [наші] перебили, і вежі їхні ми взяли, пішовши [на них], за [городом] Голтавом 57.

4(5).V-8(9).VI 1096

І [до города] Стародуба пішли ми на Олега [Святославича], тому що він поєднався був з половцями 58.

22 (23).VI 1096

І на [ріку] Бог пішли ми з Святополком на [хана] Боняка 59, за [ріку] Рось.

Поч. осені 1096

І [до] Смоленська пішли ми, з Давидом [Святославичем там] помирившись. Знову пішли ми, вдруге, з [города] Ворониці.

Осінь 1096

Тоді ж і торки прийшли до мене, із половців — читійовичі, [і] пішли ми назустріч їм на Сулу.

Зима 1096/7

А потім ще пішли ми до Ростова на зиму і три зими підряд ходили до Смоленська. І се нині іду я [до] Ростова 60.

1099 (?)

І знову зі Святополком гонили ми вслід за Боняком, але тільки [наші] вбили [кого?], та ми не настигли їх 61. І потім за Боняком-таки гонили ми за Рось, і не настигли його.

Зима 1100/1
Після 21.1V 1101

А на зиму я [до] Смоленська пішов; із Смоленська після Великодня вийшов 62.

7.V 1107

І Юрієва мати померла 63.

Літо 1107

60 У Лавр. «и се нынЂ иду Ростову». Речення це викликало багато домислів. Одні гадають, що Володимир тут говорить про той самий похід на Волгу весною 1099 р., про який мовиться на початку «Поучення», а оскільки тут вжито форму теперішнього часу, то це й визначає час написання твору (а все подальше — нібито додане Володимиром пізніше). Інші вважають, що замість «и се нынЂ иду Ростову» треба читати «И-Смолиньска идохъ Ростову», себто в минулому часі і «и се нынЂ» переробляючи на «И-Смолиньска». Але можна твердити, що Володимир тут говорить про свою подорож до Ростова в лютому 1117 р. (в Ростово-Суздальській землі сидів його син Юрій), коли, як вважає більшість учених, і було написане «Поучення». У зв’язок із цією поїздкою можна поставити той факт, що, за даними Новг. І, Мстислав 17 березня 1117 р. залишив Новгород Великий, а в Іп. сказано, що його «приведе Володимиръ» з Новгорода в Білгород. Тобто, не «выведе», як часто говориться в літопису, а «приведе», в чому можна вбачати безпосередню участь Володимира. Можливо, він тоді із Ростова поїхав до Новгорода. Взагалі ж ці відомості про зимові походи по данину на Смоленськ і Ростов мають сумарний характер.

61 У Лавр. «гонихомъ бо БоняцЂ, но ли оли убиша и не постигохомъ ихъ». Текст частково попсований («но ли оли»?). З Іп. відомо, що в 1099 р. Святополк Ізяславич воював із Давидом Ігоревичем, спільником якого був Боняк. Очевидно, тоді ж Володимир зі Святополком намагалися схопити Боняка; було вбито, судячи з дефектного тексту, мабуть, якогось дрібного половецького хана.

62 Умовно датуємо цей похід зимою 1100/1 р., бо в Іп. є відомості про закладини Володимиром 2 травня 1101 р. у Смоленську єпископської церкви святої Богородиці; Великдень у 1101 р. був 21 квітня.

63 Ідеться про дружину Володимира Гіду, матір Юрія Володимировича.

64 Див. про це також в Іп. під 1107 р.

65 Див. про це також в Іп. під 1107 р.

[До] Переяславля прийшовши на літо, | зібрав я братів64. А Боняк прийшов з усіма половцями до [города] Снятина. Ми пішли за ними з Переяславля за [ріку] Сулу, і бог нам поміг: і війська їхні ми побідили, і князів захопили ліпших 65.







12.I 1108

А після Різдва ми вчинили мир із [ханом] Аєпою і, взявши у нього дочку 66, пішли [до] Смоленська. А потім пішов я [до] Ростова.

1108 або 1109

Прийшовши з Ростова, знову пішов я зі Святополком на половців, на [хана] Урубу 67, і бог нам поміг.

1108 1109?

А потім знову [пішли ми] на Боняка до [города] Лубна, і бог нам поміг.

Весна 1110

А потім ходили ми до [города] Воїня 68 зі Святополком.

26.II 1111

А потім ще на Дон 69 пішли ми зі Святополком і з Давидом [Святославичем], і бог нам поміг.

Травень (?) 1113

А до [города] Вира прийшли були Аєпа 4 Боняк, хотіли взяти його. [Та] до [города] Ромна пішов я з Олегом [Святославичем] і з дітьми [своїми] на них, і вони, дізнавшись [про се], втекли 70.

26.1 1116 — березень 1116

А потім до Мінська ходили ми на Гліба [Всеславича], бо він людей у нас був захопив. І бог нам поміг, і здійснили ми своє задумане  .

1117

66 Володимир узяв дочку хана Аєпи за свого сина Юрія (див. про це також в Іп. під 1107 р.).

67 Припускають, що тут ідеться про велику перемогу над половцями 4 квітня 1103 р., коли було вбито Урусобу та ще дев’ятнадцять половецьких ханів (див. про це в Іп. під 1103 р.). Але з тексту видно, що це був новий похід Володимира і Святополка на хана Урубу (невідомого з літопису) у 1108 чи 1109 р.

68 У Лавр. хибно «в воину» (див. про цей похід в Іп. під 1110 р.).

69 Мовиться про похід на Сіверський Донець (див. про це в Іп. під 1111 р.).

70 Див. про це в Іп. під 1113 р.

71 Див. про це в Іп. під 1116 р.

72 Див. про це в Іп. під 1117 р.

73 У Лавр., очевидно, помилково, «Овчини братьЂ».

74 Що це за таревський князь — неясно; мабуть, товаровський.

А потім ходили ми до [города] Володимира на Ярославця [Святополковича] 72, не терплячи лиходійства його.

А з Чернігова до Києва зо сто разів їздив я до отця,— за день переїжджав я [сю путь], до вечерні. А всіх походів [зробив я] вісімдесят і три великих, а решти не пам’ятаю, менших.

І мирів учинив я з половецькими князями без одного двадцять, і при отці, і без отця, і скоту даючи [їм], багато, і багато одежі своєї.

І пустив я князів половецьких ліпших із оков стільки: Шаруканевих двох братів, Багубарсових — трьох, Осінєвих братів — чотирьох, а всіх інших ліпших князів — сто. А самих князів бог живими в руки [мені] дав [таких]: Коктуся з сином, Аклана Бурчевича, таревського 74 князя Азгулуя [та] інших витязів молодих п’ятнадцять,— і цих, живих привівши [і] порубавши, повкидав я в ту річку Сальницю 75. По черзі перебито в той час зо двісті ліпших [мужів].

1078
1117

75 У Лавр. «въ Славлии»,- це, мабуть, описка: ідеться про річку Сальницю, куди Володимир у 1111 р. здійснив свій знаменитий похід.

76 У Лавр, «кромЂ иного лова. кромЂ Турова»: зрозуміло, що тут мовиться не про город Туров, а про лови турів; тур — дикий бик; імовірно, що це були зубри, бо справжні тури у нас зникли дуже давно.

77 У Лавр, хибно «по Рови».

78 Очевидно, звір із роду котячих, але який — точно невідомо, гадають, що рись; він згадується і в «Слові о полку Ігоревім».

79 Бирич — див. прим. 3 до 945 р.

А так труждався я, лови діючи: з тих пір, коли сів я в Чернігові, а з Чернігова вийшовши і до [сього] року — по сто [звірів] загонив я і брав без усякого зусилля,— окрім іншого лову, крім [лову] турів 76,— тому що з отцем ловив я всякого звіра.

А се я в Чернігові робив: коней диких своїми руками зв’язав у пущах десять і двадцять, живих коней, а крім того ще, по [ріці] Росі 77 їздячи, ловив я своїми руками тих же коней диких. Два тури на рогах підкидали мене з конем, олень мене один бив [рогами] і два лосі | — один ногами топтав, а другий рогами бив. Вепр мені на бедрі меча одірвав, ведмідь мені біля коліна пітник укусив, лютий звір скочив до мене на бедра і коня зо мною кинув [на землю], та бог мене уцілілим зберіг. І з коня багато я падав, голову собі розбив двічі, і руки й ноги свої покалічив, у юності своїй покалічив, не бережучи живоття свойого, ні щадячи голови своєї.

Що належало робити отроку моєму — те сам я робив: ділá на війні і на ловах, уночі і вдень, на спеці і на холоді, не даючи собі супокою. На посадників не покладаючись, ні на биричів 79, сам робив я [все], що було треба. Весь порядок і в домі своїм — се я наводив, і в ловчих ловчий порядок сам держав, і в конюхів, і про соколів, і про яструбів [я сам дбав].

Також і бідного смерда, і вбогу вдовицю не давав я сильним обидити, і за церковним порядком, і службою сам наглядав.

Та не осудіте мене, діти мої, ні інший хто, прочитавши [се], бо не хвалю я себе, ні одвагу свою, а хвалю бога і прославляю милість його, що мене, грішного і недостойного стільки літ оберігши од того смертного часу, не лінивим мене, недостойного, сотворив був, [а] на всякі діла людські здатного. Тож, сю грамотку прочитаючи, постарайтеся на всякі добрі діла, славлячи бога зо святими його.

Смерті бо, діти, не боячись ні [на] раті, ні од звіра, діло мужеське робіте, як вам бог дасть. Бо коли я од війни, і од звіра, і од води, [і] з коня падаючи, [не помер], то ніхто й із вас не зможе покалічитись і вбитися, допоки не буде [се] богом звелено. А якщо од бога буде смерть, то ні отець, ні мати, ні брати не зможуть [від неї] одняти, бо хоча добре [се] — берегтися, [та] боже оберігання ліпше єсть од людського.



[ГРАМОТКА ДО ОЛЕГА СВЯТОСЛАВИЧА] 1


1 Лист Володимира Мономаха до Олега Святославича було написано наприкінці 1096 або на початку 1097 р. за таких обставин. У 1094 р. Олег утретє навів половців на Руську землю і захопив (законно) отчину свого батька — Чернігів, де тоді сидів (незаконно) Володимир. У 1096 р. Святополк Ізяславич та Володимир Мономах вигнали Олега з Чернігова, потім перемогли в битві під Стародубом, і він пішов до Мурома, де засів син Мономаха Ізяслав. У битві під Муромом 6 вересня 1096 р. Ізяслав загинув і перемогу здобув Олег, захопивши також Ростов і Суздаль. Мстислав, син Володимира, який сидів у Новгороді, пішов на Олега, вигнав його з Ростова і Суздаля, запропонувавши йому помиритися з Володимиром. У зв’язку з цим Мстислав написав лист своєму батькові, а батько написав оцього листа до Олега.

2 Перше послання апостола Іоанна IV, 20.

3 Єванг. від Матфія VI, 15.

4 Псалом XXXVI, 1.

5 Псалом СХХХІІ, 1.

6 Після вбивства Ізяслава Мстислав, вигнавши Олега до Рязані, деякий час, виходить, сидів у Суздалі.

7 Тобто Ізяславу Володимировичу.

8 У 1096 р. найстарший син Володимира Мстислав мав 20 років.

О многостраждальний і печальний я! Багато борешся ти, душе [моя, з] серцем, і одоліваєш ти серце моє. Тому що [всі] ми тлінні є, помишляю я: «Як [нам] стати перед страшним судією, нам, що покаяння і замирення не прийняли між собою?»

«Бо коли хто мовить: «Бога я люблю, а брата свойого не люблю,— [се] лжа єсть» 2. І ще: «Якщо не одпустите ви прогрішень братові, то [й] вам не одпустить отець ваш небесний» . Пророк [Давид] говорить: «Не наслідуй лиходіїв, не завидуй творящим беззаконня» 4. «Що єсть ліпше і краще, [як жити] браттям | укупі» 5.

А все [це сталося через] диявольське наущення! Адже ж були раті при розумних дідах наших, при добрих і при блаженних отцях наших, бо диявол не хоче добра роду людському, пересварює нас.

А се я тобі написав тому, що спонукав мене син мій, котрого ти хрестив єси і який сидить поблизу тебе б. Прислав він до мене мужа свойого і грамоту, кажучи: «Поладьмося і замирімся, а братцю моєму 7 суд [божий] прийшов. Та ми оба не будемо за нього месниками, а покладемо [се] на бога,— адже стануть вони перед богом,— а Руської землі не погубим».

І побачив я смирення сина свойого, пожалкував і, бога устрашившись, сказав: «Він у юності своїй 8 і в нерозумі так смиряється, на бога [все] покладає, [а] я — чоловік грішний є, паче всіх людей».

Послухав я сина свойого, написав тобі грамоту. А чи приймеш ти її з добром, чи з поругою — се вже я побачу у твоїм писанні. Сими бо словами я попередив тебе, чого я чаяв од тебе, смиренням і покаянням прагнучи од бога [дістати] одпущення старих своїх гріхів. Господь бо наш не людина єсть, а бог усього всесвіту,— що він захоче, як оком змигнути, все сотворить,— але [й] сам він перетерпів хулу, і оплювання, і биття, і на смерть оддав себе, животтям володіючи і смертю [всіх]. А ми що єсмо? Люди грішнії, лихі, сьогодні жи’ві, а завтра мертві, сьогодні у славі і в почесті, а завтра в гробі і в непам’яті. Інші зібране нами розділять.

Глянь, брате, на отців наших. Що вони оба взяли [із собою]? Або нащо їм обом одіж? Адже тільки те [їхнє і єсть], що вчинили вони для душі своєї. Та сими словами було б [тобі], брате, пославши першим до мене, упередити мене. Коли ж убили дитя моє і твоє 9 перед тобою, то було [б] тобі, побачивши кров його і тіло, що зів’яло, як той цвіт новорозквітлий, як того агнеця заколеного, то було [б тобі] сказати, стоячи над ним [і] вникнувши [в] помисли душі своєї:

«Горе мені! Що я скоїв? Виждавши [вчинок] його нерозуму, задля неправди світу сього суєтного знайшов я гріх собі, [а] отцю і матері [його] — сльози!»


9 Отже, Олег Святославич був хрещеним батьком Ізяслава, як і Мстислава.

10Псалом L, 5.

І сказати було [б] по-Давидовому: «Я знаю, гріх мій завше єсть передо мною» 10. Не через кровопролиття, [а коли] перелюбство вчинив, помазаник божий Давид посипав [попелом] голову свою і плакався гірко — [і] в той час одпустив йому | согрішення його бог. І [тобі] перед богом було [б] покаятися, а до мене [написати] було [б] грамоту утішливу, а невістку мою послати до мене,— бо нема в ній ні зла, ні добра,— щоби, обнявши [її], оплакав я мужа її і те весілля їхнє, замість пісень. Не бачив бо я їх першої радості, ні вінчання їх за гріхи свої. Тож, бога ради, пусти її до мене вборзі з першим послом. Нехай, з нею покінчивши сльози, дам я притулок [їй] у себе, і сяде вона, як та горлиця на сухім дереві, горюючи, а я втішусь у бозі.

По тій бо путі йшли діди і отці наші: суд од бога йому прийшов, а [не] од тебе. Коли б ти тоді свою волю вчинив і Муром добув, а Ростова б не займав, а послав до мене, [то] ми звідси 11 б [усе] владили. Адже ти сам розумій: чи мені б послати до тебе [першим] достойно, а чи тобі до мене? Коли б повелів ти єси дитяті: «Пошли до отця»,— я десять разів послав [би до тебе].


11 Тобто з Києва і Переяславля.

12 Ізяславу Володимировичу.

13 У Лавр. «ппа» із «с» чи «о» під титлом; читають «пископа», але зауважено, що, судячи зі змісту, тут ідеться про попа.

14 Серця Володимира Мономаха і Святополка Ізяславича.

15 У 1096 р. Володимир і Святополк пішли на Олега тому, що він не виступив з ними разом проти половців, а поєднався з ними. Олег із Чернігова втік, був обложений у Стародубі, у битві зазнав поразки, але брати його помилували (див. ще «Поучення»).

16 Ідеться про Мстислава і Юрія Володимировичів.

17 Тріодь пісна — тропар утрені першого понеділка великого посту.

Хіба дивно, що муж ото помер на війні? [Так] ліпші померли в роду нашому. Не домагатися було б [йому] 12 чужого [і] мене в сором, ні в печаль [не] ввести. Підучили бо його [на се] слуги, аби собі [користь] добути, та йому лиха добули.

Тож коли покаєшся ти перед богом і до мене станеш добрий серцем, пославши посла свого чи попа 13, то грамоту напиши правдиву,— тоді й волость візьмеш добром, і нас обох серця 14 прихилиш до себе, і ліпше ми будемо [жити], аніж колись. Я не є тобі ворог, ні месник.

Не хотів бо я крові твоєї бачити коло Стародуба 15, і не дай мені бог крові од рук твоїх бачити, ні од повеління твойого, ні од котрого брата. Якщо ж я мовлю неправду — нехай бог мене судить і хрест чесний! Коли ж ото я був гріх учинив, що на тебе пішов до Чернігова задля поганих,— то за се каюся. Адже про се я словами перед браттям жалкував і знову осе [тобі] сказав, тому що я людина є.

Якщо тобі добре,— то з сим [бувай здоров]. Хіба тобі зле, що ото сидить [у Суздалі] син твій хресний із малим братом своїм 16, хліб їдять дідівський, а ти сидиш у своїм [княжінні]? Про нього ти і дбай. Якщо хочеш ти їх обох убити,— то осе вони тобі! Тому що не хочу я лиха, а добра хочу браттям і Руській землі.

А коли ти чого хочеш [добути] насильством,— так ми ж обидва, змилувавшись над тобою, давали [тобі] і коло Стародуба отчину твою. Адже бог тому свідок: з братом твоїм [Давидом] ми обидва рядилися, та він не може рядитися без тебе. І не вчинили ми оба [тобі] ніякого лиха, не сказали єсмо: «Посилай до брата доти, поки ми [не] владимось».

Якщо ж хто [з] вас не хоче добра, ні миру християнам, то хай не побачить він на тім світі од бога миру душі своїй.

Не з нужди я тобі [се] мовлю, ні од біди мені якоїсь, їй-богу,— сам ти узнаєш. А душа мені своя лучча од усього світу сього.

«На страшнім [суді] без обвинувачів сам себе звинувачую» 17. Та інше.



[МОЛИТВА]


«Премудрості наставниче і розумодавче, нетямущих навчителю і вбогих заступниче! Утверди, врозуми моє серце, владико! Ти дай мені отче слово, а устами моїми не заборони волати до тебе: «Милостивий, помилуй падшого!» 1

«Уповання моє — бог, пристанище моє — Христос, покров мій — дух святий» 2.

1 Тріодь пісна — кондак утрені масляної неділі.

2 Там же, молитва св. Іоанникія; кінець великого повечір’я у понеділок першого тижня посту; включається також у щоденні молитви «на сон грядущим».

3 Джерело молитви не виявлено.

4 Тріодь пісна — тропар десятий другої пісні канону св. Марії Єгипетській; утреня четверга п’ятого тижня великого посту.

5 Там же, третій тропар (за четвертим ірмосом) четвертої пісні Великого канону Андрія Крітського; повечір’я понеділка першого тижня великого посту.

6Там же, молитва за Великим каноном Андрія Крітського; наприкінці повечір’я четверга першого тижня великого посту (та в інші дні).

7 Мається на увазі Київ.

8 Тріодь пісна — молитва за Великим каноном Андрія Крітського; наприкінці повечір’я четверга першого тижня великого посту (та в інші дні).

9 Там же, кондак тринадцятого акафіста богородиці; утреня суботи п’ятого тижня великого посту.

10 Там же, п’ятий тропар за першим ірмосом сьомої пісні канону; утреня неділі п’ятого тижня великого посту.

11 Там же, п’ятий тропар за першим ірмосом дев’ятої пісні канону; утреня неділі п’ятого тижня великого посту.

12 Джерело молитви не виявлено.

13 Джерело молитви не виявлено; друга половина її зустрічається серед молитов, приписуваних Кирилові Туровському, як четвертий тропар канону молебного.

14 Заключна формула багатьох молитов.

«Надіє і покрове мій, не зневаж мене, благословенна! Тебе бо маючи за помічницю в печалі, і в болісті, і од усяких зол, я славлю тебе, преоспівана!» 3

«І розумійте» і побачте, що я єсть бог, який спитує серця і знає помисли, який викриває діла, очищає гріхи, дає [правий] суд сироті, і бідному, і вбогому» 4.

«Піднесись, душе моя, і про діла свої помисли, що ти їх вчинила, перед свої очі винеси [їх], і краплю пролий сліз своїх, і повідай наяву діяння [свої] всі і мислі Христу, і очистися» 5.

«Андрію святий, отче треблаженний, пастирю Крітський! Не переставай молитись за нас, що шанують тебе, щоби збулися ми всі гніву, і печалі, і тліні, і гріха, і бід теж, шануючи пам’ять твою вірно»  6.

«Град свій 7 сохрани, діво-мати чистая, який під [покровом] твоїм незмінно царствує! Хай тобою він укріпляється і на тебе надіється, побіждає в усіх бранях, повергає противників і заставляє [їх] покоритися» 8.

«О преоспівана мати, що породила найсвятіше з усіх святих Слово! Прийнявши нинішнє приношення, од усякої напасті і грядущих мук заступи до тебе волаючих» 9.

«Ми молимось тобі, раби твої, і схиляємо коліна серця свойого: прихили ухо твоє, чистая, і спаси нас, у скорботах поринулих вічно, і вбережи од усякого полонення ворожого твій град, богородице!» 10

«Пощади, боже, потомство твоє, прогрішення наші всі прости, нас, що нині молять тебе [і] ту, що породила на землі без сімені тебе, милість земную, зволивши втілитися [тобі], Христе, в чоловіка» 11.

«Пощади мене, Спасе, ти, який родився і сохранив нерозтлінною після рождення [свого] ту, що тебе породила, коли сядеш судити діла мої, яко безгрішен і милостив, яко бог і чоловіколюбець!» 12

«Діво пречистая, в замужжі незаймана, богообрадувана, віруючим научителько, спаси мене, погиблого, який волає до сина твойого: «Помилуй мене, господи, помилуй! Коли будеш судити, не осуди мене в огонь [вічний], не обвини мене у гніві своїм,— молить тебе діва чистая, що породила тебе, Христе, і множество ангелів [молять], і мучеників сонм» 13.

«Во ім’я Христа Ісуса, господа нашого, що йому подобає честь і слава, отцю і сину і святому духу, завжди і нині, [і] вічно вовік» 14.




 




Попередня     Головна     Наступна         Див. Поученьє




Хостинг от uCoz