(за паперовим виданн¤м ЂЋ≥топис руський. Ц .:
ƒн≥про, 1989ї, скорочено)
нигу цю писали триста л≥т. ƒванадц¤ть покол≥нь передавали з рук до рук в≥копомне перо. ѕередавали, щоб закарбувати д≥¤нн¤ давно минулих дн≥в. «акарбувати словом у памТ¤т≥ тих, що жили. “их, що живуть. ≤ тих, що будуть жити.
нига ц¤ Ч велетенська ≥сторична епопе¤. ѕод≥њ в н≥й розпочинаютьс¤ з пралегендарного Ђсотвор≥нн¤ св≥туї ≥ зак≥нчуютьс¤ 6800 (1292) роком, розгортаючись на земл≥ й на неб≥, на степових роздолах ≥ на просторах мор≥в, на всенародних торжищах ≥ в кн¤жих гридниц¤х, в монастир¤х ≥ тюрмах, в ≥мператорських палацах ≥ в хижах трудар≥в. “ут дв≥ тис¤ч≥ д≥йових ос≥б, в≥домих на ≥мТ¤, ≥ безл≥ч без≥менних. “их, що орали землю, кували зал≥зо, зводили м≥ста, писали книги, проливали кров свою, борон¤чи в≥тчизну, ≥ тих, що панували над ними, грабували, палили, осл≥плювали, вбивали, ненаситн≥ на владу, земл≥, золото й раб≥в.
нига ц¤ Ч першоджерело в≥домостей про тис¤ч≥ й тис¤ч≥ под≥й, ≥стор≥й, людей. ¬ н≥й усе важливе. “ому так пильно вивчали ≥ вивчають њњ ось уже ц≥ле тис¤чол≥тт¤, з п≥Їтетом вслухаючись у кожне слово, довго роздумуючи над кожною л≥терою. ѕро нењ написано безл≥ч праць. ≤ ще безл≥ч буде написано. ¬она невичерпна, бо невичерпне житт¤, про ¤ке вона розпов≥даЇ.
ЂЋ≥тописець рускийї (ЂЋ≥топис руськийї) Ч такий заголовок маЇ ц¤ книга в рукопису, що колись належав ≤патському монастирю б≥л¤ м≥ста остроми (нотатка XVII ст. на зворот≥ першого аркуша: Ђ нига »патцкого монастир¤ летописец о кн¤жени≥ї). ¬ науц≥ л≥топис цей звичайно ≥ називаЇтьс¤ ≤патським, або ≤пат≥њвським, хоча в≥н маЇ свою власну назву, ¤ка точно розкриваЇ його зм≥ст. ¬ласне, можна говорити Ч ≥ то на п≥дстав≥ лише давнього м≥сц¤ збер≥ганн¤ рукопису Ч про ≤патський список ЂЋ≥топису руськогої.
ЂЋ≥топис руськийї Ч це книга великого формату (30х23 см). јнал≥з паперу ≥ почерк≥в показав, що книгу переписано близько 1425 року. –укопис маЇ старовинну шк≥р¤ну оправу з м≥дними заст≥бками ≥ нараховуЇ 307 нумерованих аркуш≥в (включаючи й перший, колись чистий, а тепер ≥з р≥зними п≥зн≥шими приписками), або 614 стор≥нок. ” рукопису, де текст розташовано у два стовпц≥, 40 зошит≥в (не рахуючи першого аркуша) по 8 аркуш≥в; але 5-й зошит маЇ 7 аркуш≥в, 8-й Ч 6, 10-й Ч 3, 14-й Ч 6, 40-й Ч 7. ¬ирвано лише один, восьмий аркуш пТ¤того зошита; в≥н мав бути м≥ж арк. 40 зворотним (с. 80) ≥ арк. 41 (с. 81) нин≥шньоњ нумерац≥њ. ќтже, л≥топис д≥йшов до нас у задов≥льному стан≥.
оли книгу коп≥ювали, њњ було розшито ≥ розд≥лено м≥ж чотирма переписувачами. ¬с≥ працювали одночасно. ќдн≥Їю рукою переписано арк. «Ч40 (перш≥ пТ¤ть зошит≥в); другою Ч арк. 41Ч103 (зошити 6Ч14), перш≥ пТ¤ть р¤дк≥в 104 арк. ≥ арк. 198Ч212 (зошити 27Ч28); третьою Ч арк. 104Ч197 (зошити 15Ч26); четвертою рукою переписано арк. 213Ч307 (зошити 29Ч40). Ќа арк. 2Ч2 звор. п≥зн≥ше к≥новарТю в один стовпець виписано ≥мена кн¤з≥в, що сид≥ли в иЇв≥ Ђдо избить¤ Ѕат ы >Їваї. ≤з арк. « (с. 5) розпочинаЇтьс¤ текст самого л≥топису. ¬ рукопису Ї прогалини. ƒе¤к≥ виникли тому, що переписувач≥ не могли точно припасувати одну до одноњ виготовлен≥ частини, ≥нш≥ Ч через окрем≥ пошкодженн¤ в ориг≥нал≥, з ¤кого переписували книгу, м≥сц¤ми через поганий пап≥р самого ≤патського списку тощо. ™ прогалини на арк. 304 звор. ≥ на арк. 305; постали вони тому, очевидно, що було втрачено або переплутано аркуш≥ ориг≥налу. –укопис маЇ численн≥ приписки на берегах, ¤к≥ треба поставити на своЇ м≥сце в текст≥. «роблено немало ≥нших виправлень, при цьому й п≥зн≥шого часу.
ЂЋ≥топис руськийї Ч це п≥вденноруське л≥тописне зведенн¤, складене з р≥зних звод≥в на початку XIV ст. ≤патський список (кодекс) скоп≥йовано на п≥вноч≥ –ус≥ з ¤когось рукопису, де вже були проставлен≥ дати дл¤ третьоњ, останньоњ частини л≥топису. ¬≥д л≥тописного зведенн¤ початку XIV ст. походить ≥ так званий ’лЇбниковський список (колись належав коломенському купцю ’лЇбникову). ѕап≥р, почерк ≥ мова цього кодексу показують, що його виготовлено в ”крањн≥ в XVI ст., але скоп≥йовано з ориг≥налу, ¤кий був генетично давн≥ший, н≥ж той, з котрого зроблено список ≤патський. “ут немаЇ, зокрема, датуванн¤ в останн≥й частин≥ л≥топису, ¤кого, отже, не було ≥ в самому зведенн≥ початку XIV ст., бо не було ≥ в авторських протографах. ’лЇбниковський кодекс допомагаЇ в багатьох м≥сц¤х в≥дновити пропуски та виправити ≥нш≥ дефекти ≤патського списку. ™ ще ≥нш≥, п≥зн≥ш≥ списки ЂЋ≥топису руськогої, але вони пох≥дн≥ в≥д ’лЇбниковського.
ЂЋ≥топис руськийї д≥л¤ть на три частини, ¤к≥ в науц≥ д≥стали так≥ назви: Ђѕов≥сть минулих л≥тї (ЂѕовЏсть временныхъ лЏтъї), ињвський л≥топис, √алицько-¬олинський л≥топис. ≤стор≥¤ створенн¤ л≥тописного зведенн¤ початку XIV ст. Ї проблемою дуже складною. “ак само складним Ї питанн¤ про те, коли ≥ ¤к постала кожна з частин л≥топису. ѕро це ≥снуЇ величезна л≥тература, висловлюютьс¤ р≥зн≥ погл¤ди, дискус≥њ тривають, ≥ тут варто сказати лише в найзагальн≥ших словах, ¤к виникненн¤ л≥тописноњ справи на –ус≥ взагал≥ й нашого л≥топису зокрема у¤вл¤ють нин≥.
¬важають, що найран≥ше зведенн¤ л≥тописних матер≥ал≥в р≥зного характеру ≥ походженн¤ (коротк≥ пор≥чн≥ записи, кн¤ж≥ л≥тописи, народн≥ перекази тощо) постало в иЇв≥ у 996Ч997 роках. …ого склала, мабуть, група св≥тських та духовних ос≥б ≥з оточенн¤ ¬олодимира —в¤тославича.
ƒал≥ в л≥топису йдуть 16 рок≥в майже без ≥сторичного матер≥алу (998Ч1013), а тод≥ маЇмо детальний опис под≥й 1014Ч1017 рок≥в ≥з ярославом ћудрим у центр≥. ярослав у т≥ роки кн¤зював у Ќовгород≥ й при ньому тут, очевидно, ≥ були зроблен≥ ц≥ записи. ѕродовжувалис¤ вони й дал≥, коли в 1018/19 роц≥ ярослав остаточно укр≥пивс¤ в иЇв≥. ќформились вони зведенн¤м, що виникло десь м≥ж 1054Ч1060 роками ≥ довело розпов≥дь до смерт≥ ярослава. ” цьому зведенн≥ зТ¤вилис¤ в≥домост≥ про прикликанн¤ вар¤г≥в, розпов≥д≥ про ќлега ¬≥щого, про ≤гор¤ ≥ його жону ќльгу, про д≥¤льн≥сть њхнього сина —в¤тослава, про заснуванн¤ иЇво-ѕечерського монастир¤.
≤гумен иЇво-ѕечерського монастир¤ Ќикон у 1072Ч1073 роках зробив нове зведенн¤ давн≥ших ≥ подальших л≥тописних матер≥ал≥в. “ут, зокрема, говоритьс¤ про народне повстанн¤ в иЇв≥ 1068 року. ” 1093Ч1095 роках, коли на –усь ринули половц≥, наступне л≥тописне зведенн¤ складаЇ ≥нший ≥гумен цього ж монастир¤ ≤оанн, зак≥нчивши його под≥¤ми 1093 року.
÷≥ л≥тописн≥ зведенн¤, розпов≥дь кињвського бо¤рина ¬асил¤ про осл≥пленн¤ теребовльського кн¤з¤ ¬асилька –остиславича, ¤ка постала десь п≥сл¤ 1097 року, численн≥ памТ¤тки всесв≥тньоњ ≥стор≥њ та л≥тератури (твори √еорг≥¤ јмартола, ≤оанна ћалали, б≥бл≥йн≥ книги, договори ињвськоњ –ус≥ з ¬≥зант≥Їю тощо) використано при складанн≥ Ђѕов≥ст≥ минулих л≥тї.
јвтором-укладачем Ђѕов≥ст≥ минулих л≥тї був Ќестор, чернець иЇво-ѕечерського монастир¤. ¬≥н продовжив зведенн¤ ≥гумена ≤оанна, можливо, до 1112 року, включивши сюди де¤к≥ нов≥ матер≥али, зокрема розпов≥дь про перенесенн¤ мощей ‘еодос≥¤ ѕечерського. Ќестор же написав початок л≥топису, що розпочинаЇтьс¤ знаменитими словами ЂѕовЏсть временныхъ лЏтъ...ї, а дал≥ в≥в хрон≥ку под≥й 860Ч1111 рок≥в. “очно кажучи, Ђѕов≥сть минулих л≥тї (ѕов≥сть про л≥та, що минули) Ч це вступ до л≥топису, його недатована частина. ” н≥й розпов≥даЇтьс¤ лише про те, Ђоткуду есть пошла –уска¤ земл¤ и хто в неи почалъ пЏрвЏе кн¤житиї. јле звичайно Ђѕов≥стю минулих л≥тї називають комплекс л≥тописних праць, що склавс¤ м≥ж 1112Ч1119 роками.
Ќестор≥в зв≥д, або першу редакц≥ю Ђѕов≥ст≥ минулих л≥тї, за час≥в ¬олодимира ћономаха було передано в його родовий ћихайл≥вський монастир на ¬идобич≥, ≥ дал≥ над л≥тописом працював тутешн≥й ≥гумен —ильвестр. ¬≥н завершив роботу над текстом (можливо, лише переписав) у 1116 роц≥, наприк≥нц≥ зазначивши: Ђ»гуменъ —иливестръ св¤таго ћихаила написахъ книгы си ЋЏтописець, надЏ¤с¤ отъ бога милость при¤ти, при кн¤зи ¬олодимеръ, кн¤жащю ему ыЇвЏ, а мнЏ в то врем¤ игумен¤щю оу св¤таго ћихањла, въ 6624, индикта 9 лЏта; а иже чтеть книгы си¤, то буди ми въ молитвахъї. “екст п≥д 1110 роком просто урвано, нав≥ть не зак≥нчено реченн¤. ≤мТ¤ Ќестора в ц≥й редакц≥њ зникло.
“ак постала друга редакц≥¤ Ђѕов≥ст≥ минулих л≥тї, що збереглась у пергаментному Ћаврент≥њвському списку (та ≥нших), ¤кий зробив 1377 року ЂЋаврентей мнихъї. ѕ≥д 1096 роком (на стор. 155Ч169) сюди вписано “вори ¬олодимира ћономаха.
” 1118Ч1119 роках над л≥тописом працював трет≥й редактор, бувала людина. «робивши де¤к≥ доповненн¤ (розпов≥дь √ур¤ти –оговича, ладозьк≥ легенди тощо) в текст≥ другоњ редакц≥њ, в≥н продовжив розпов≥дь до к≥нц¤ 1117 року. ™ г≥потеза, що в робот≥ над ц≥Їю новою редакц≥Їю брав участь син ¬олодимира ћономаха ћстислав, ¤кий до 1117 року кн¤зював у Ќовгород≥. ћстислав намагавс¤ п≥днести роль свого стольного города ≥ вар¤г≥в. “рет¤ редакц≥¤ продовжуЇ, зокрема, реченн¤ п≥д 1110 роком, урване в друг≥й редакц≥њ. “рет¤ редакц≥¤ Ђѕов≥ст≥ минулих л≥тї ≥ д≥йшла в ≤патському кодекс≥ та за списком ’лЇбниковським, у ¤кому збереглос¤ ≥мТ¤ Ќестора-л≥тописц¤.
–озпов≥д≥ про под≥њ наступних 80 рок≥в, що в≥дбулис¤ головним чином у ињвськ≥й земл≥, займають у книз≥ найб≥льше за обс¤гом м≥сце. ¬они складають ињвський л≥топис, що вв≥йшов до ињвського зведенн¤ 1199 року, ¤ке скомп≥лював ≥ поповнив, дов≥вши мову до 1199 року, видобицький ≥гумен ћойсей. ¬≥н використав третю редакц≥ю Ђѕов≥ст≥ минулих л≥тї, а також р≥зноман≥тн≥ матер≥али наступних дес¤тил≥ть, ¤к≥ залишила ц≥ла група кн¤з≥вських та монастирсько-Їпископських л≥тописц≥в. —еред них вид≥л¤ютьс¤ л≥тописн≥ в≥домост≥ про Ђћстиславове племТ¤ї (з 1146 по 1168 р≥к, з перервою). јвтором њх був, можливо, кињвський бо¤рин ѕетро Ѕориславич, котрий сам неодноразово виступаЇ на стор≥нках л≥топису ¤к людина, добре по≥нформована в кн¤жих справах ≥ ¤к виконавець р≥зних дипломатичних доручень. ” 1139 (1140) Ч1171 роках (також з перервами) л≥топис в≥в, ≥мов≥рно, арх≥мандрит иЇво-ѕечерського монастир¤ ѕол≥карп. ” ињвське зведенн¤ вв≥йшли матер≥али черн≥г≥вського та володимиро-суздальського л≥тописанн¤.
≤гумен ћойсей, звод¤чи докупи вс≥ ц≥ в≥домост≥, багато чого з них опустив, зокрема виключив надзвичайно колоритн≥ характеристики доброго дес¤тка кн¤з≥в. ћатер≥али ц≥ в≥дом≥ з виписок ≥сторика ¬. ћ. “ат≥щева, котрий мав у себе так званий –озкольницький рукопис л≥топису, до ¤кого, очевидно, не дот¤гнулос¤ цензорське перо ћойсе¤. ÷ей надзвичайно ц≥нний пергаментний рукопис згор≥в у маЇтку “ат≥щева.
–≥зн≥ автори, ор≥Їнтац≥¤ на т≥ чи ≥нш≥ кн¤з≥всько-бо¤рськ≥ угрупованн¤, р≥зний р≥вень таланту, осв≥ти, по≥нформованост≥, р≥зний п≥дх≥д до л≥тописноњ справи Ч все це Ї причиною того, що в л≥топису, особливо в його середн≥й частин≥, марно шукати ¤коњсь одн≥Їњ концепц≥њ, однотипност≥ викладу под≥й, узгодженост≥ характеристик, однаковоњ оц≥нки тих самих факт≥в або ос≥б. ÷е ж саме стосуЇтьс¤ й стилю, Їдиного в ц≥лому та з ≥ндив≥дуальними особливост¤ми в частинах. –озпов≥дь у кињвськ≥й частин≥ д≥лова, фактична, багата на конкретну ≥сторичну ≥нформац≥ю.
ињвський л≥топис зак≥нчуЇтьс¤ промовою-оратор≥Їю ≥гумена ћойсе¤ з приводу побудови п≥дпорноњ ст≥ни на берез≥ ƒн≥пра б≥л¤ ћихайл≥вськоњ церкви ¬идобицького монастир¤.
ќстанн¤, трет¤ частина ЂЋ≥топису руськогої Ч √алицько-¬олинський л≥топис. Ќин≥ в≥н просто приЇднаний до ињвського л≥топису. ѕочаток його було втрачено ще в протоориг≥нал≥ ’лЇбниковського списку. “ут немаЇ в≥домостей про важлив≥ под≥њ 1199Ч1204 рок≥в, а в≥дразу йде згадка про смерть –омана ћстиславича, ¤кий загинув 19 червн¤ 1205 року. «ак≥нчуЇтьс¤ л≥топис 6800(1292) роком (фактично Ч зимою 1289/90 року).
÷е було окреме л≥тописне зведенн¤. як довод¤ть, над ним працювало не менше пТ¤ти автор≥в-укладач≥в (чи редактор≥в). ѕерший, що трудивс¤ десь у 1255 роц≥, дов≥в розпов≥дь до 1234 року включно (за датуванн¤м ≤патського списку); другий продовжив л≥топис до 1265 чи 1266 року, а писав коло 1269 року; десь у 1286 роц≥ працював трет≥й укладач, ¤кий зак≥нчив виклад 1285 роком включно; четвертий автор трудивс¤ близько 1289 року ≥ до цього ж року включно дов≥в л≥топис, але грунтовно переробив, починаючи з 1261 року матер≥али другого ≥ третього редактор≥в; пТ¤тий автор написав к≥лька стор≥нок на початку XIV ст. ≥ 1292 роком зак≥нчив остаточну редакц≥ю √ал ицько-¬олинського л≥топису. ™ спроба встановити ≥мена редактор≥в. “а поки що ви¤снюЇтьс¤ одне: перший ≥ другий л≥тописц≥ належали до оточенн¤ ƒанила –омановича ≥ д≥¤ли головним чином у ’олм≥; переважно ≥з середовища ¬олодимира ¬асильковича були трет≥й ≥ четвертий редактори, хтось, можливо, з дух≥вництва ѕеремишл¤ та Ћюбомл¤; пТ¤тий м≥г бути жителем ѕ≥нська.
ѕерша частина √алйцько-¬олинського л≥топису (по 1260 р≥к включно) розпов≥даЇ про под≥њ насамперед у √алицьк≥й земл≥ ≥ в науц≥ називаЇтьс¤ √алицьким л≥тописом. ¬иклад тут зосереджено навколо ¤скравоњ постат≥ ƒанила –омановича, але подано немало в≥домостей ≥ про ≥нш≥ земл≥ ƒавньоњ –ус≥. —аме тут детально змальовано траг≥чну ≥ героњчну картину оборони иЇва в грудн≥ 1240 року в≥д навали татаро-монгольських орд Ѕати¤. « 1261 року йде друга, ¬олинська частина √ал ицько-¬олинського л≥топису. Ќа перший план тут виходить ¬олинська земл¤ ≥ волинськ≥ кн¤з≥.
”кладач≥-редактори √алицько-¬олинського л≥топису збирали й оформл¤ли л≥тописн≥ записки-нотатки, що складалис¤ при кн¤з≥вських дворах та монастир¤х цих земель, використовуючи також ≥нш≥ л≥тописн≥ матер≥али, де були, зокрема, в≥домост≥ про татаро-монгол≥в, про окрем≥ под≥њ у п≥вн≥чно-сх≥дн≥й –ус≥; записували вони й св≥дченн¤ очевидц≥в. ѕ≥д рукою у них була Ђѕов≥сть минулих л≥тї, ињвський л≥топис, численн≥ ≥сторично-л≥тературн≥ твори (ЂXрон≥каї ≤оанна ћалали, твори …осифа ‘лав≥¤, пов≥сть Ђќлександр≥¤ї, Ђ—лово о закон≥ ≥ благодат≥ї ≤лар≥она тощо). ’арактерною рисою третьоњ частини ЂЋ≥топису руськогої Ї њњ суто св≥тське спр¤муванн¤. “ут значно менше б≥бл≥йно-Ївангельських цитат, н≥ж у частинах попередн≥х (особливо у Ђѕов≥ст≥ минулих л≥тї). ¬иклад под≥й у багатьох м≥сц¤х образний, художн≥й.
ѕереклад ЂЋ≥топису руськогої зд≥йснено за книгою: ѕолное собрание русских летописей. “ом второй. »патьевска¤ летопись. »здание второе. —ѕб., 1908, ¤ку п≥дготував акад. ќ. ќ. Ўахматов, та за факсим≥ле ориг≥налу. ƒе¤к≥ втрачен≥ тексти ≤патського списку в переклад≥ в≥дновлено за Ћаврент≥њвським списком, опубл≥кованим у виданн≥: ѕолное собрание русских летописей. “ом первый. Ћаврентьевска¤ летопись. ¬ып. 1Ч3. »здание второе. Ћ., 1926Ч1928, п≥дготованому акад. ё. ‘. арським. «а цим же виданн¤м та факсим≥ле ориг≥налу перекладено “вори ¬олодимира ћономаха.
ѕри перекладанн≥ вз¤то до уваги або додано читанн¤ ’лЇбниковського кодексу, п≥дведен≥ ќ. ќ. Ўахматовим до виданн¤ ≤патського списку, а також поправки ≥ доповненн¤, ¤к≥ в≥н нав≥в у прим≥тках наприк≥нц≥ книги. “ексти-доповненн¤ з ’лЇбниковського списку (кр≥м трьох великих уривк≥в) друкуютьс¤ курсивом ≥ без застережень. “ексти, додан≥ в переклад≥ з Ћаврент≥њвського списку та з ≥нших джерел, також друкуютьс¤ курсивом, але кожного разу ≥з вказ≥вкою на джерело у постор≥нкових виносках. ” квадратних дужках надруковано додатки в≥д перекладача. ÷е Ч слова, що њх не можна було в≥дновити за жодним джерелом, але ¤к≥ потр≥бн≥ дл¤ зак≥нченоњ структури реченн¤; у квадратних дужках подано також ≥нформативний матер≥ал, без ¤кого текст документа-л≥топису Ї дуже, а то й зовс≥м не¤сним,Ч названо, де це потр≥бно, по-батьков≥ того чи ≥ншого кн¤з¤, встановлено, де це вдалос¤ зробити, ≥мена анон≥мних персонаж≥в, визначено сусп≥льне становище певноњ особи, географ≥чну реал≥ю ≥ т. д. ќтже, ¤кщо випустити все, надруковане курсивом, у квадратних ≥ ламаних дужках (див. дал≥), то матимемо Ђчистийї ≤патський текст з ус≥ма пропусками, перекрученн¤ми, не¤сност¤ми. “акий спос≥б подач≥ матер≥алу в≥дпов≥даЇ нин≥шн≥м м≥жнародним текстолог≥чним стандартам.
ѕод≥л тексту на реченн¤ та абзаци зроблено в≥дпов≥дно до лог≥ки викладу л≥тописного матер≥алу ≥ розум≥нн¤ њњ перекладачем, оск≥льки в ориг≥нал≥ не завжди нав≥ть в≥докремлено слова; крапки сто¤ть без будь-¤кого пор¤дку. јбзац≥в узагал≥ немаЇ, ¤кщо не вважати ними початки пор≥чних статей.
¬ласн≥ ≥мена, географ≥чн≥, етн≥чн≥ та ≥нш≥ назви подано в тих документально заф≥ксованих ≥сторичних формах, ¤к≥ знала ƒавн¤ –усь, але в≥дпов≥дно до норм сучасного украњнського правопису. ќск≥льки в ориг≥нал≥ багато ≥мен тих самих ос≥б, географ≥чних та ≥нших назв мають нестал≥ написанн¤ (√еоргии, √юргии, √юрг¤, √юрга, ƒюрд¤, ƒюрга, ёрии; Ћуцескъ, Ћуческъ, Ћучьскъ, Ћучькъ, Ћуцкъ), то в переклад≥, ¤сна р≥ч, написанн¤ кожного ≥мен≥ чи назви ун≥ф≥куЇтьс¤; при цьому враховано тенденц≥ю ≥сторичноњ видозм≥ни њх (отже, всюди буде √еорг≥й або ёр≥й, Ћуцьк). ≤мена духовних ос≥б передано у традиц≥йному церковному звучанн≥ (‘еодосии, ‘едосии, ‘едос всюди перекладено через ‘еодос≥й); хрестильн≥ ж ≥мена св≥тських ос≥б наведено у св≥тських формах (»ванъ та »оаннъ дл¤ ≥мен≥ кн¤з¤ всюди перекладено через ≤ван). ≤ноземн≥ ≥мена й назви подано за тогочасним руським звучанн¤м (залишаЇмо ¬олодислав, не перекладаючи на ¬ладислав); у к≥лькох випадках дуже перекручен≥ ≥ноземн≥ ≥мена й назви виправлено (≥з застереженн¤м у виносках). “огочасн≥ юридичн≥, адм≥н≥стративн≥, державн≥, церковн≥, побутов≥ та ≥нш≥ терм≥ни, зокрема ≥ншомовн≥, не перекладаютьс¤ (¤к правило),Ч де треба, њх по¤снено у постор≥нкових прим≥тках або в покажчиках.
ƒуже важливою ≥ дуже складною проблемою л≥топису Ї його хронолог≥¤. ¬≥дзначимо лише найголовн≥ше. ¬с≥ дати в ориг≥нал≥ наведено в≥д Ђсотвор≥нн¤ св≥туї: перший р≥к нашоњ ери вважавс¤ 5509 роком в≥д початку ц≥Їњ легендарноњ под≥њ. Ќовий р≥к наш≥ предки розпочинали не першого с≥чн¤, а навесн≥. –≥к зак≥нчувавс¤ к≥нцем лютого Ч початком або серединою березн¤. Ќазивавс¤ в≥н березневим. ўоб перевести березневу дату в≥д Ђсотвор≥нн¤ св≥туї на с≥чневу дату нашоњ ери, треба дл¤ с≥чн¤ Ч лютого в≥д дати, що рахувалась од Ђсотвор≥нн¤ св≥туї, в≥дн¤ти 5507 рок≥в, а дл¤ решти м≥с¤ц≥в Ч 5508 рок≥в. ќтже, коли в л≥топису сказано, що ¤кась под≥¤ в≥дбулас¤ 2 лютого 6569 року, тобто наприк≥нц≥ 1061 березневого року нашоњ ери, то за с≥чневим л≥точисленн¤м це буде 2 лютого 1062 року. «устр≥чаютьс¤ в л≥топису також дати за вересневим в≥зант≥йським л≥точисленн¤м, ¤кого дотримувалась церква; тут новий р≥к розпочинаЇтьс¤ 1 вересн¤, тобто на чотири м≥с¤ц≥ ран≥ше в≥д початку с≥чневого року ≥ на п≥вроку ран≥ше в≥д початку року березневого. ” к≥лькох випадках ви¤влено дати за александр≥йським л≥точисленн¤м, ¤ке час в≥д Ђсотвор≥нн¤ св≥туї до початку нашоњ ери визначаЇ у 5500 рок≥в.
”с≥ дати л≥топису наведено за старим, юл≥анським стилем, бо нин≥шн≥й, григор≥анський календар, ¤кий виправив багатов≥ков≥, що все зб≥льшувалис¤, астроном≥чн≥ в≥дставанн¤ юл≥анського календар¤, запроваджено лише 1582 року, коли 5 жовтн¤ було оголошено 15-м жовтн¤ (додано дес¤ть дн≥в). ўоб установити астроном≥чну тотожн≥сть будь-¤кого дн¤ IXЧXIII ст. дню нин≥шньому ≥ майбутньому, тобто перерахувати його на новий стиль, треба дл¤ IX ст. до числа за старим стилем додавати 4 дн≥, дл¤ X ст.Ч 5 дн≥в, дл¤ XI ст.Ч 6, дл¤ XIIЧXIII ст.Ч 7 дн≥в. ќтже, коли в л≥топису сказано, що ¬олодимир ¬асилькович помер 10 грудн¤ 1288 року, то цей день припадаЇ на нин≥шнЇ 17 грудн¤.
÷≥л≥ смуги рок≥в у ињвському л≥топису занотовано за так званим ультраберезневим л≥точисленн¤м (про що сказано у прим≥тках на своЇму м≥сц≥). ÷е л≥точисленн¤ випереджаЇ березневе на р≥к; под≥¤, записана тут, прим≥ром, п≥д 19 травн¤ 6666(1158) року, насправд≥ сталас¤ 19 травн¤ 6665(1157) року.
Ѕагато дат довелос¤ уточнити, бо нер≥дко п≥д одним роком л≥тописець нотуЇ под≥њ двох, а то й к≥лькох рок≥в; п≥д двома роками Ч под≥њ одного року; у межах року под≥њ записано далеко не завжди в реальн≥й хронолог≥чн≥й посл≥довност≥. ƒати под≥й √али цько-¬олинського л≥топису встановлено ученими на основ≥ багатьох джерел; в ≤патському кодекс≥ вони лише в к≥лькох випадках в≥дпов≥дають д≥йсност≥. ” ’лЇбниковському списку, ¤к було зауважено вище, датуванн¤ у ц≥й частин≥ л≥топису немаЇ.
” переклад≥ збережено на¤вне в ориг≥нал≥ (там Ч л≥терне) березневе чи ультра-березневе л≥точисленн¤ в≥д Ђсотвор≥нн¤ св≥туї. јле тут же, поруч, у квадратних дужках його переведено на березневе чи ультраберезневе л≥точисленн¤ нашоњ ери Ч 6666 [1158]. Ќа берегах книги курсивом надруковано ≥стинн≥ дати за с≥чневим л≥точисленн¤м. ѕод≥њ, що в≥дбулис¤ в межах березневого чи ультраберезневого року, хронолог≥зуютьс¤ двома с≥чневими роками через косу риску (1237/8); под≥њ, що в≥дбулис¤ в межах певних рок≥в, позначен≥ через тире (1254Ч56). Ќа колонтитулах перекладу, ¤к≥ розкривають зм≥ст кожноњ стор≥нки, всюди стоњть л≥тописна дата, але њњ дл¤ зручност≥ переведено на березневе чи ультраберезневе л≥точисленн¤ нашоњ ери (не 6666, а 1158 р≥к). ѕ≥д ц≥Їю ж датою нашоњ ери проведена ≥ суц≥льна в межах року нумерац≥¤ прим≥ток.
Ќадрукован≥ курсивом на берегах перекладу л≥топису справжн≥ дати, ¤ких нема в ≤патському списку у перших двох частинах його або ¤к≥ в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д наведених у ньому (бо т≥ не в≥дпов≥дають д≥йсност≥), вз¤то з авторитетних джерел Ч з ≥нших л≥топис≥в, головно з Ћаврент≥њвського списку та з Ќовгородського першого л≥топису, з жит≥й, ≥ноземних документ≥в, наукових досл≥джень тощо. ƒати, ¤к≥ встановлено самост≥йно, коротко аргументуютьс¤ в прим≥тках. ƒати й ≥мена, ¤к≥ сто¤ть п≥д знаком запитанн¤, означають г≥потетичн≥сть њх. “ат≥щевськ≥ дати ≥ тексти друкуютьс¤ в ламаних дужках. Ќа берегах перекладу цифрами подано нумерац≥ю в≥дпов≥дних стор≥нок ориг≥налу, меж≥ ¤ких у текст≥ позначено вертикальною рискою.
ѕрим≥тки подано постор≥нково. „ерез обс¤г цього виданн¤ вони Ї лакон≥чними, суто фактичними ≥ мають в основному такий характер: в одних дуже коротко по¤снюЇтьс¤ ситуац≥¤, ¤кщо вона незрозум≥ла з л≥тописного викладу; у других подано документац≥ю генеалог≥чних матер≥ал≥в та л≥тописних цитат, ¤к≥ вдалос¤ ви¤вити ≥ встановити, зв≥дки њх уз¤то; трет≥ мають суто текстолог≥чний сенс Ч у них занотовано значущ≥ з≥ зм≥стового погл¤ду р≥зночитанн¤ ≤патського списку (≤п.), ’лЇбниковського (’л.), ѕогод≥нського (ѕогод.), ™рмолањвського (™рмол.), √устинського л≥топису (√уст.), Ћаврент≥њвського (Ћавр.) та двох з ним спор≥днених списк≥в Ч –адзив≥лл≥вського (–адз.) ≥ јкадем≥чного (јкад.), Ќовгородського першого л≥топису (Ќовг. ≤), ¬оскресенського (¬оскр.), Ќикон≥вського (Ќикон.) тощо. Ѕезсумн≥вн≥ др≥бн≥ описки ориг≥налу не обумовлюютьс¤. ≤нод≥, де це викликано доконечною потребою, у прим≥тках навод¤тьс¤ давньоруськ≥ тексти з ≤патського чи ≥ншого списку. ” прим≥тках надруковано в переклад≥ найколоритн≥ш≥ кн¤ж≥ характеристики з –озкольницького рукопису (за “ат≥щевим). ѕрим≥тки мають перехресн≥ посиланн¤ на ≥нш≥ прим≥тки.
ЂЋ≥топис руськийї за ≤патським списком Ї своЇр≥дною енциклопед≥Їю –ус≥ в≥д найдавн≥ших час≥в до к≥нц¤ XIII ст. “ому науковий апарат виданн¤ теж маЇ енциклопедичний характер ≥ ставить за мету розкрити енциклопедичн≥сть ц≥Їњ монументальноњ книги.
ќриг≥нал написано давньоруською мовою, в основ≥ ¤коњ лежала жива мова русич≥в, нер≥дко нав≥ть з д≥алектизмами; на¤вн≥ в л≥топису також елементи старословТ¤нськоњ лексики, фразеолог≥њ, синтаксису. ћова ц¤ нин≥ важко доступна дл¤ досконалого розум≥нн¤ њњ, вона потребуЇ спец≥альних ф≥лолог≥чних знань, а л≥топис ¤к памТ¤тка Ч також знань ≥сторичного, хронолог≥чного, археолог≥чного, генеалог≥чного та ≥ншого характеру, щоб серйозно њњ ос¤гнути.
ѕереклад та коментуванн¤ нашого л≥топису, вже перекладеного багатьма мовами народ≥в св≥ту, ≥ зд≥йснено дл¤ того, щоб зробити його ц≥лком зрозум≥лим дл¤ кожноњ культурноњ людини. ¬одночас це не просто переклад, а й наукова робота. ÷е документальний науково-академ≥чний украњнський переклад, за перекладацькими принципами тотожний сучасним аналог≥чним перекладам л≥топису рос≥йською ≥ польською мовами. ¬изначальним тут Ї прагненн¤ дос¤гти максимально можливоњ точност≥ з р≥зних погл¤д≥в, щоб текст перекладу був таким же над≥йним, ¤к сам ориг≥нал, щоб в≥н збер≥гав риси багатогранноњ специф≥ки первотвору. “реба було, отже, домогтис¤ тотожност≥, адекватност≥ не лише при передач≥ зм≥сту цього вин¤ткового за своњм сусп≥льним значенн¤м документа, а й в≥дтворити сучасними мовними засобами л≥тописну мову, њњ колорит, стиль, ритм, у ¤ких закр≥плено Ч ≥ це особливо важливо Ч своЇр≥дн≥сть мисленн¤ ц≥Їњ епохи, ≥сторичну конкретн≥сть його, зважати на те, що цей синкретичний документ у багатьох моментах Ї памТ¤ткою художнього, образного слова. “ому не лише зм≥ст, але й стиль (стил≥) перекладу перекладачев≥, власне, не належать. ÷е в ус≥х майже компонентах стиль (стил≥) ориг≥налу. «агалом робота ц¤ Ї, отже, своЇр≥дною науковою реставрац≥Їю староруського тексту. ƒе сучасна синтаксична будова природно ≥ правильно накладалас¤ на давню Ч особливост≥ ориг≥налу збер≥галис¤: залишено той самий пор¤док сл≥в у реченн≥, зокрема ≥нверс≥њ, активн≥ чи пасивн≥ конструкц≥њ, ел≥псиси, численн≥ частки тощо. «≥ стил≥стичною метою вжито ¤к коротких прикметник≥в, так ≥ нест¤гнених, залишено характерн≥ д≥алектизми давньоњ живоњ мови, окрем≥ словТ¤н≥зми високого стилю ≥ т. п. Ђѕевна старовинн≥сть лексики, стилю, синтаксису в прац¤х такого типу Ч не т≥льки право, але й обовТ¤зок перекладачаї,Ч п≥дкреслював ћаксим –ильський, ≥н≥ц≥атор ц≥Їњ прац≥. …шлос¤ про те, щоб надати сучасному слову диханн¤ старожитност≥. ѕриродно, що зникл≥ або зм≥нен≥ зм≥стово в плин≥ часу слова й конструкц≥њ зам≥нено нин≥шн≥ми (напр., давальний самост≥йний в≥дм≥нок), але так, щоб це не мало не≥сторичного характеру. ожне слово витлумачено, виход¤чи з контексту не одного ¤когось реченн¤, а всього твору. ј все сказане вище передбачало глибоку повагу до первотвору, бережне ставленн¤ до вс≥х його деталей ≥ нюанс≥в. Ћ≥топис перекладено повн≥стю, без жодних скорочень, ≥ так в≥н тут друкуЇтьс¤.
ƒжерела, використан≥ в робот≥ над перекладом: ѕолное собрание русских летописей (ѕ—–Ћ). “. II. »патиевска¤ летопись. —ѕб., 1843 (тут же Ч текст √устинського л≥топису); »патьевска¤ летопись. »зд. 2-е. —ѕб., 1908; фототип≥¤ цього виданн¤ Ч ћ., 1962. “. ≤. Ћаврентиевска¤ и “роицка¤ летописи. —ѕб., 1846; Ћаврентьевска¤ летопись. »зд. 2-е. ¬ып. 1. ѕовесть временных лет. ¬ып. 2. —уздальска¤ летопись, по Ћаврентьевскому списку. ¬ып. 3. ѕриложени¤: ѕродолжение —уздальской летописи по јкадемическому списку. ”казатели. Ћ., 1926Ч1928; фототип≥¤ цього виданн¤ Ч ћ., 1962. “. III. Ќовгородские летописи. —ѕб., 1841. “. IV. Ќовгородские и ѕсковские летописи. —ѕб., 1848. “. V. ѕсковские и —офийские летописи. —ѕб., 1851. “. VI. —офийские летописи. —ѕб., 1853. “. VII. Ћетопись по ¬оскресенскому списку. —ѕб., 1856. “. VIII. ѕродолжение летописи по ¬оскресенскому списку. —ѕб., 1859. “. IXЧXIV. Ћетописный сборник, именуемый ѕатриаршею, или Ќиконовскою летописью. —ѕб., ѕгр., 1862Ч1918 (у друг≥й половин≥ XIV тому Ч покажчик до Ќикон≥вського л≥топису). ”казатель к первым осьми томам ѕолного собрани¤ русских летописей. ќтдел первый. ”казатель лиц (јЧ‘). —ѕб., 1898. ќтдел второй. ”казатель географический (јЧΘ). —ѕб., 1907. ¬иданн¤, використан≥ поза сер≥Їю ѕ—–Ћ: Ћетопись по »патскому списку. —ѕб., 1871; факсим≥ле його Ч —ѕб., 1871; Ћетопись по Ћаврентьевскому списку. —ѕб., 1872; факсим≥ле його Ч —ѕб., 1872; Ћетопись по Ћаврентиевскому списку. »зд. 3-е. —ѕб., 1897; Ќовгородска¤ перва¤ летопись старшего и младшего изводов. ћ.ЧЋ., 1950, та ≥н.
Ћеон≥д ћј’Ќќ¬≈÷№ ( »ѓ¬, 1988)
